livasprava: Грецький досвід для України. Урок не вивчено

Грецький досвід для України. Урок не вивчено

Державі загрожує дефолт, про який вже давно попереджали. Держказначейство інформує, що система державних фінансів, в тому числі, фінансування соцвиплат, знаходиться в повному занепаді. Так, станом на 10 березня залишок коштів на рахунку становив мінус 1,4 млрд. гривень.

Отже, майбутнє обіцяє поставити перед нами багато складних питань економічного, соціального та політичного характеру. Але страшні не самі проблеми. Моторошно через те, що їх вирішення в українському суспільстві здається неможливим.

Що кажуть чиновники?

Сьогодні проблеми в економіці держави Україна не приховуються вже ніким. Газети, інтернет портали та ТВ все частіше актуалізують цю тему. Політики по інерції намагаються виправдовуватися та звинувачувати одне одного. Наприклад, новий міністр фінансів (Федір Ярошенко) заявляє: „Велетенський дефіцит, зростаючий шаленими темпами державний борг, повний провал в роботі державних адміністраторів податків і зборів - таким є результат роботи попереднього уряду”.

Втім, навіть політики потихеньку визнають – проблема системна.

На фоні маси прогнозів виділяється заява колишнього заступника міністра фінансів Олександра Савченка. Чиновник фактично визнав, що грошей на існування та на обслуговування боргу у держави не вистачає. Для того, щоб протягнути ще чотири місяці, Україні необхідно віднайти мінімум 3 млрд. доларів. Єдиний вихід, який підказує логіка – взяти ще одну позику.

Але тут виникають свої проблеми. „Я припускаю, що Міжнародний валютний фонд почне фінансувати Україну з другого півріччя цього року, не раніше. Щоб не сталося - раніше він просто не встигне”, - заявляє пан Савченко. Що робити найближчим часом, мабуть, не знає ніхто.

Втім, якщо навіть українська економіка дотягне до траншу МВФ, це лише відстрочить неминучі проблеми. З новою позикою виросте борг, для обслуговування якого знову ж таки грошей не буде вистачати. Але в такому випадку цифри вже будуть значно більшими. Криза набуде іншого характеру.

Відомий український банкір, а також член Партії Регіонів Василь Горбаль фактично погоджується із паном Савченко: „Цього року ризику зовнішнього дефолту в Україні немає. Швидше є ризики сальдо казначейського рахунку, яке не відповідає потребам економіки з точки зору можливості оплатити всі витрати”. Про які витрати йде мова цілком зрозуміло. Іншими словами, держава не має достатньо коштів для виплати пенсій, зарплат бюджетникам, реалізації своїх соціальних зобов’язань. Також до цього списку можна додати армію, яка ще в минулому році ледь-ледь зводила кінці з кінцями.

Вже сьогодні поступає інформація про невиплату державою певних соціальних зобов’язань, таких як допомога при народженні дитини.

Політика, що знищить економіку

Нова коаліція багатьом здається стабільною. Проте економічні негаразди роблять союз навколо влади крихким. В такій ситуації загроза передчасних виборів до парламенту буде тяжіти над Партією Регіонів. Отже, їм буде склад відмовитися від „популістської” політики.

Будь-яке „погіршення життя вже сьогодні” спровокує падіння рейтингів Партії Регіонів. Такою ситуацією вірогідно не забудуть скористатися опоненти.

Мабуть, це єдине, що стримуватиме апетити „регіоналів” та їх союзників. В лавах останніх присутні кадри, які вже виражали готовність впроваджувати „непопулярні” заходи. Так, Тигіпко не раз говорив про необхідність неоліберальних реформ в економіці. Він навіть відзначився тим, що пропонував відмінити пільги на проїзд у Києві.

Також слід очікувати реанімації ідеї змін до трудового законодавства. Ініціативи нового Трудового кодексу та «Закону про соціальний діалог» стануть тепер актуальними як ніколи. Благо, авторами антиробітничих нормативних актів є якраз регіонами: Хара, Стоян та Сухий.

В той же час, колишній міністр з питань житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко прогнозує, що після зміни влади в країні можливе підвищення тарифів на комунальні послуги. «Нова влада буде, безумовно, визначатися, але мені здається, що вона не зможе стримати цінову ситуацію, і треба буде приймати, достатньо непопулярні кроки». Приблизно такої ж думки дотримується і директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко. Він відзначає, що в будь-якому випадку новому уряду доведеться виконувати зобов’язання перед міжнародними фінансовими установами, підвищувати ціни на газ для населення, скорочувати державні видатки, соціальні виплати тощо.

Цікавою в даному випадку є думка старшого економіста представництва Всесвітнього банку в Україні Пабло Сааведри:"У пенсійній сфері ситуація така, що її скоро вже не можна буде тримати під контролем. Це треба терміново виправити. Уряд вже не може впоратися зі зростаючим дефіцитом", - зазначив Сааведра.

Куди йдемо, або чому Греція нам не приклад.

Пострадянське суспільство відзначається чи не найбільшою пасивністю в усьому світі. Втім, вищезазначена властивість скоріше виступає продуктом атомізованості та орієнтації на жорсткий ринковий індивідуалізм. Загальна апатичність пояснюється не лише культурою 90-х, але й глибоко підсвідомим страхом, закладеним попередньою авторитарною формацією – СРСР.

З 2008 по 2009 рік Центр Разумкова проводив соціологічне опитування на досить цікаву тему. Населенню було поставлене питання: „Чи готові Ви особисто взяти участь у таких акціях протесту для захисту своїх прав та інтересів?”. Серед опитаних 38,5 відсотків виразили готовність брати участь в санкціонованих мітингах та демонстраціях, 19,5 % відповіли, що готові вийти на несанкціоновані мітинги та демонстрації, 23,1% готові були страйкувати. Цікаво також, що велика кількість людей була готова брати участь у блокуванні руху на дорогах та залізницях (12,6%), відмові від виконання рішень адміністрації та органів влади (18,4%) та навіть створення незалежних збройних формувань (5,2%). Очевидно, що від часу опитування частка людей, готових піти на радикальні дії, лише збільшилась. Але нічого такого не відбувається.

На практиці в Україні скоріше слід говорити про "культуру мовчання". Лише невеликий відсоток людей бере участь в акціях протесту. Це пояснюється в першу чергу вже згаданою атомізованістю. Соціологи відзначають надзвичайно слабкі соціальні зв’язки. В таких умовах очевидна готовність населення до протестів упирається в одвічне „А що я можу зробити сам?”. Люди ізольовані одне від одного.

В цьому контексті цікаво поглянути на Грецію, яка має схожі економічні проблеми.

На сьогоднішній день, 86,9% греків вважає, що в країні відбудеться соціальний бунт. Вже сьогодні профспілки оголошують загальнонаціональні страйки, а міністерства захоплюються населенням. Найбільші партії давно себе дискредитували, а отже навряд слід очікувати звичайної ротації влади.

Для грецького суспільства економічні негаразди скоріше виступають шансом. Країна отримує унікальну можливість для подальшого розвитку. З великою вірогідністю можна сказати, що народ відомий традиціями прямої демократії не розгубиться із крахом сучасної держави. Лікарі, котрі вирішують надавати медичні послуги безоплатно та люди, що відповідають тисячними протестами на прояви державного насилля лише підтверджують цю тезу.

Грецьке суспільство здорове, сильне та самодостатнє. Принаймні, таке враження складається, коли спостерігаєш за реакцією греків на економічні та політичні подразники. Укранці ж, здається, підсіли на голку державності. Сподіваються, що хтось вирішить за нас наші проблеми та захистить. Ми не маємо куди розвиватися. Сильні горизонтальні зв’язки, розвинуті інститути солідарності могли б підказати нову форму співіснування. Але ми продовжуємо діяти ірраціонально, а отже наш випадок невиліковний. Для нас альтернативи існуючому просто не існує.