вторник, 15 июня 2010 г.

Европа – больной человек планеты

Внимание мира по-прежнему приковано к Европе. Верней к зоне евро, которая включает в себя большую часть государств Евросоюза. И, что самое главное, опасаться есть чему. Стоимость евро относительно доллара США снизилась до минимального уровня с апреля 2006 года. Вслед за Грецией «посыпалась» Испания. Еще ряд государств на очереди. Все больше аналитиков и экспертов склоняются к мысли, что проблемы в Европе перекинутся на остальной мир, что и будет собой являть «вторую волну» кризиса.

 

Финансовая реанимация

 

По всей видимости, старушка Европа еще даст прикурить всему миру. Европа сегодня переживает самый глубокий кризис со времен Второй мировой войны. «Греческая болезнь» – бюджетный кризис – имеет все шансы перекинуться не только на другие страны Европы, но и на весь мир.

 

 

Активные действия по спасению Греции начались после вмешательства МВФ и согласия страны с рекомендованным ей режимом жесткой экономии. На том этапе предполагалось, что Греции для спасения понадобится около 150 млрд евро. При этом стоимость ее выхода из евро и списания долга была бы примерно такой же. Так что решение, можно сказать, было легким. Однако это, как казалось, простое решение повлекло за собой неожиданные последствия. Сразу после этого появились слухи о том, что слабые экономики Португалии, Ирландии и Испании тоже просят помощи. Об Испании, например, говорят, что ей нужно около $400 миллиардов.

 

Печальное состояние бюджетов южно-европейских стран подтолкнула руководство ЕС к созданию единого механизма спасения государств региона. Для поддержки стран, находящихся в тяжелом финансовом положении, и спасения евро министры финансов 16 членов еврозоны приняли решение о создании специального фонда в 750 млрд евро. Согласно утвержденному плану 440 млрд евро в виде кредитов и гарантий выделят для стабилизации рынков страны - члены ЕС, еще 60 млрд предоставит Еврокомиссия, остальные 250 млрд внесет Международный валютный фонд.

 

Эта чрезвычайная мера обрадовала рынки, которые откликнулись ростом курса европейской валюты и фондовых индексов. Коренной перелом наметился и в политике Европейского центробанка (ЕЦБ), который заявил о готовности покупать государственные и частные займы на вторичном рынке.

 

Но это было в середине мая, а уже спустя неделю курс евро пробивал USD/EUR 1,2. Несмотря на все старания Евросоюза, МВФ и отдельных стран еврозоны, инвесторы все чаще говорят о дефолте Греции как о практически свершившемся факте. А на подходе новые сегменты ЕС. О больших дефицитах бюджета начали поговаривать двух других странах, не входящих в еврозону, но являющихся членами ЕС – Венгрии и Великобритании. Это стало дополнительным толчком к ослаблению единой европейской валюты.

 

Поиск и решение проблем

 

Создавшийся общий негатив ведущими экономистами объясняется лишь в канве неолиберальной модели экономики. По их мнению, виной всему этому являются ошибочные действия правительств-стран еврозоны, которые привели к огромным задолженностям. Долг Франции в начале 1980 года составлял 20%, сегодня - 77% ВВП, долг Германии вырос с 39 до 73% ВВП, а общий долг Евросоюза - до 78% совокупного ВВП. Попросту говоря, «кому-то очень хорошо живется».

 

Дабы избежать осложнений (куда уж далее) необходимо усилить контроль экономической политики в еврозоне. «Мы нуждаемся в более совершенных структурах, которые позволят избегать ошибок и применять соответствующие санкции», - сказал Жан Клод Трише, глава ЕЦБ.

 

По всей видимости, он имеет в виду создание эффективного механизма взаимного контроля внутри еврозоны и разработки, действенных мер в отношении тех стран, которые нарушают предписания общеевропейского пакта стабильности. Но его мнение лишь повторяет высказанное ранее. Одним из главных сторонников жесткого соблюдения финансовой дисциплины в зоне евро стала Германия. Двигатель европейской экономики объявил, что готов пойти даже на такие жесткие меры, как лишение права голоса в Совете ЕС тех государств, которые выходят за обозначенные экономические показатели.

 

Таким образом, «щедрость» ЕС и МВФ подразумевает ответные шаги со стороны наиболее проблемных европейских стран - Испании и Португалии. В ходе 14-часовых переговоров Мадрид и Лиссабон обязались пересмотреть свои бюджеты. Испания урежет расходы еще на 5 млрд евро в нынешнем году и на 10 млрд евро в следующем, что позволит ей снизить бюджетный дефицит дополнительно на 0,5% (в 2010 году) и на 1% (в 2011 году). Португалия планирует уменьшить дыру в бюджете еще на 1% в нынешнем и на 1,5% в следующем году. Впрочем, в отличие от Греции, главной проблемой Испании и Португалии является все же не бюджетный дефицит, а отсутствие потенциала роста экономики в среднесрочной перспективе.

 

Последним правительством из стран еврозоны, которое объявило о жестких мерах по сокращению бюджета, стало итальянское. В Италии планируют сэкономить 24 млрд евро в 2011-2012 годах. В настоящее время дефицит итальянского бюджета составляет 5,3%. Согласно требованиям Евросоюза этот показатель не может превышать 3%. Объявленные сокращения составят около 1,6% итальянского ВВП. В итоге правительство надеется к 2012 году снизить бюджетный дефицит до 3% и тем самым убедить инвесторов в том, что Италия избежит развития ситуации по греческому сценарию.

 

Есть еще ряд государств, которые имеют большие дефициты. Например, на сегодняшний день дефицит бюджета Чехии составляет около 6% ВВП. Но это несоответствие блекнет на фоне все той же Греции, где размер дефицита составляет, по разным данным, от 12% до 15%.

 

Конец благоденствия

 

Однако за «голыми» цифрами скрывается растущая бедность рядовых граждан. Все планы по сокращению бюджетных дыр в разных государствах ЕС имеют много похожего. Это замораживание на годы вперед зарплат работникам бюджетной сферы. Экономия также коснется государственных пенсий и расходных статей региональных властей.

 

Конечно, пока преждевременно ставить вопрос о том, что Европа рухнет, равно как и о том, что еврозоне приходит конец. Без всякого сомнения, 750-миллиардный фонд, мобилизованный для помощи Греции и другим южноевропейским неудачникам, ляжет тяжким бременем на плечи доноров проекта и, прежде всего, на Германию и Францию. Однако не стоит забывать о том, что обозначившееся ослабление евро (которое, по всей видимости, продлится и дальше) стало спасением для немецких и французских экспортеров.

 

Таим образом, социальное государство, которое установилось в послевоенной Европе,  прекращает свое существование. Пора отвыкать от мысли, что на «западе» хорошо живется. Разрыв  между бедными и богатыми европейцами только растет, а последние события с дефицитами бюджетов только усугубляет эту разницу.

 

Вместе с тем растет и социальная борьба. Пример Греции показывает, что, несмотря на желание властей выполнить все условия «спасателей», заключающиеся в жестком контроле над дефицитами и непопулярных социальных реформах, население не намерено затягивать пояса. Уже сейчас очевидно, что если социальные волнения в Греции продолжатся и далее, то правительство страны вряд ли будет в состоянии придерживаться принятых ограничений. В противном случае к экономическому кризису может добавиться и кризис социально-политический.

http://livasprava.info/content/view/2127/1/

http://politcom.org.ua/?p=1487

вторник, 8 июня 2010 г.

Могильов взяв Януковича у заручники?

Могильов взяв Януковича у заручники?

 

Дивишся на цю людину (міністра МВС Могильова). На цей проникливий погляд і розумієш, що не хотів би зустрітися із ним особисто. Анатолій Могильов потрапив на своє місце завдяки ситуаційному розкладу. У Януковича не було чіткої стратегії розбудови апарату і тому на держслужбу і посади нова команда, переважно, потрапила випадково. Можна зазначити, що попри неприємну зовнішність та відсутність навичок публічного політика цей красень обійшов хитромудрого Джигу. А це вказує на те що він бюрократ із здібностями до придворної інтриги та виживання у «зграї товаришів».  Політик, але не публічний. Прикидається простачком. Але вже сьогодні він захопив Януковича у заручники власної політики.  І вона може не у всьому збігатися із бажаннями шефа.

 

Після заяв поліційних чинів по смерті Ігоря Індило стали зрозумілі пріоритети чергової «команди професіоналів», що очолює МВС. Вони такі самі, як і останні 20 років.  Їм важливо зберегти безкарність міліції. У нас так повелося, що порушення закону чиновником є політичним привілеєм. Хто добре служить начальству має право трохи красти, трохи вбивати та трохи ґвалтувати. Влада тримається на круговій поруці. Від дільничного до Президента.  Різниця між «командами професіоналів» тільки у ступені безкарності представника влади. Тепер ми знаємо, що для цієї команди прийнятний рівень насильства вище ніж раніше.

 

Доволі дивний погляд на порядок речей демонструють і поліційні офіцери. Один із основних аргументів зводиться до «ми ризикуємо життям на службі». Виходить, що це має якось виправдовувати вбивство тинейджера у Шевченківському райвідділку. Правоохоронців вбивають злочинці. Вони вбивають студента, що був трохи на підпитку. Тобто їх вбиває народ і вони вбивають народ. Дика логіка. Якщо міліціанти мислять такими категоріями, то жити в Україні стає страшно для всіх хто не носить сіру уніформу. 

 

Давайте пофантазуємо

 

Комусь здається, що пан Могильов поводить себе, як дурник, то судомно покриваючи вбивць у погонах, то відтісняючи безневинних демонстрантів, то пропонуючи перенести мітинги на околицю. Це не так. Він намагається таким чином домогтися такого рівня непопулярності, щоб тільки лінивий не вимагав його відставки. Історія із Табачником привчила можновладців  до думки, що забезпечити собі тили можна тільки коли опозиція аж казиться від ненависті.

 

Хід Могильова варто вважати розумним та дотепним. Втім, уряду не варто забувати, що міліцію не любили ніколи. І це не залежить від регіонального розподілу голосувань.  Могильов рятує себе за рахунок падіння популярності влади. Революціонери мають вітати такий хід. Дії керівництва МВС ганьблять владу, спроби регіоналів пропхнути через раду закони що обмежать трудові права, залишать суд підконтрольним владі, обмежать право на мирні збори і т.д. створюють умови для позасистемного руху. Не тому що бунтівникам буде простіше. Просто виявиться, що іншого шляху немає. Як і у влади.

 

 Янукович, що мріяв запам’ятатися, може ввійти в історію України у якості першого диктатора. Зрозуміло, що після встановлення авторитарного режиму влада буде боротися із крамолою. Але треба розуміти, що винищити радикалів вона не зможе і не захоче. Адже виправданням для хунти буде «нестабільність». І коли всім стане ясно, що штатські не можуть впоратися, то прийдуть інші. Наприклад, в.о. президента Могильов. Чому б і ні?  А Янукович буде відсторонений через поганий стан здоров’я. В Латинській Америці чи Африці це дуже розповсюджена практика. Віктор Федорович може виявитися аж надто живучим і йому влаштують «інсульт».   Ви думаєте що це неможливо? За пару років до «помаранчевих подій» у таке теж мало хто вірив. І ці припущення є більш вагомими ніж тисячу та одна версія про анти міліційну  змову, що нібито є основною рушійною силою протестів в країні.

 

Розплата

 

Історія 20го сторіччя доводить, що диктатури завжди падають і у 90% випадків їх функціонерів карають, родичів зневажають, політичну силу обпльовують. Ми живемо не у приємні часи ідеологічного протистояння Сходу та Заходу, коли антикомунізм та «ринкові реформи» були індульгенцією на порушення прав людини. Кандидатам у Піночети світить доля ліберала Фухіморі. Того самого, що імітував діяльність терористів.

 

 Крім того українська економіка вже відкрита. Закручування гайок у рамках ідеології прав людини створить умови для такого зовнішньополітичного та економічного пресингу, коли за рахунок України будуть вирішувати економічні питання. Росія при всіх своїх багатствах не буде захищати кожного окремого олігарха і кожну окрему українську галузь. Грошей і сил не вистачить. Втягування в українські справи може просто поховати РФ, бо дестабілізація в Україні може перекинутися до Росії. Перенапруження імперії.  А воно їм треба?

 

Авторитарна влада має спиратися на соціальне підґрунтя. Немає страшних лівих і жорстокої боротьби пролетаріату за свої права. Все це невеличкі організації, що не становлять небезпеки. Поки не становлять. Вони почнуть зростати вже після встановлення диктатури. І факт, що симпатія обивателя буде не на боці людей у формі. Олігархія хотіла б мати авторитетну владу, але… така влада може відібрати власність. Тож і крупний капітал не буде у захваті від закручування гайок. І це, на відміну від РФ і Білорусі, може становити дуже серйозну проблему.  Держава не має монополії на патріотизм, як у Росії. Янукович не може підвищити свою популярність. Для цього немає ресурсів. Тобто імовірність ВСТАНОВЛЕННЯ ВДАЛОЇ диктатури занадто низька, а ризики великі.  Імовірність погіршення ситуації і для верхів і для низів є 100%.

 

Насправді, для того щоб просто зберегти все так як є  потрібна дрібниця. Треба здати винних у смерті Індило, побитті підлітків у Кіровограді, свавіллі у Харкові і т.д. Якщо пан Могильов цього не зробить, то можна сказати, що вони готуються чавити народ. Спочатку поліційна держава. Потім – провокації. Жорстоке придушення і встановлення авторитарного режиму. І не факт, що керувати їм буде біло-блакитний, обраний кимось президент, а не, наприклад, хтось схожий на Могильова. Такий же кумедний та схильний доводити побажання начальства до абсурду.  Чому він має все життя бути кимось другорядним?

 

З іншого боку нестабільна держава із проблемами в економіці може стати ареною революції. І вже не оксамитової, а із справжніми трупами. Тоді може не вистачити часу домовитися про «національне примирення» і винних буде покарано… у процесі. Прецедентами хоч греблю гати. 

 

Що робити?

 

НЕ ВИМАГАТИ ВІДСТАВКИ МОГИЛЬОВА, як це робить ВО «Свобода». Подібні гасла роблять позицію головміліціонера тільки сильніше. Насправді, найрадикальнішим гаслом є зупинення будівництва поліційної держави. А будується вона на трупах, понівечених людях, безкарному насильстві.  Тобто боротися і проти «реформ» у законодавстві і проти кожного конкретного факту свавілля. Треба прийти на акцію протесту у четвер 10 червня о 18.30 на стацію метро Лук»янівська в Києві і пройти маршем до відділку. Кидати запальну суміш у міліцію при цьому не варто. Це буде подарунок владі.

 

Коли Могильов стане системною проблемою для політики, то він змінить лінію поведінки або піде у відставку без націонал-демократичного вереску за спиною. З доброї волі Януковича. Бо достане вже і мешканців Банкової.

 

Зараз прес-служба вже змінила пріоритети в «інформаційній війні». Замість БЮТ у «замовники» анти міліційних акцій записали Черновецького. Він там якийсь будинок продав із міліціонерами всередині. Образив правоохоронців. Тож тепер «боротимуться» із ним. Ці закиди варто ігнорувати. Столична мерія… проміжний варіант. Коли у людей схожих на Стогнія та його підлеглих закінчаться аргументи на користь Льоні-космоса, то вони приплетуть і маленьких зелених чоловічків. Можуть. По незрілості та незграбності перших виливів  компромату можна сказати, що їхньою метою є вигадати «змову», а ліплять вони її із того що є в голові. Фантазують. Причому головне не визнавати за протестувальниками здатності до самоорганізації.

 

 Інакше ж вийде, що громадян обурює вбивство. А ця версія не може розглядатися принципово. Коли вбивають міліціонера, то його колеги такі почуття (страх, гнів, злість) відчувають, але це ж дуже шляхетні та душевні люди. Всього 300 тисяч аристократів духа. 46 мільйонів  плебеїв не здатні відчувати такого.

 

Ми бидло. Нам не болить. На тому і зійдемося. Ми просто тваринно хочемо жити. Тому і не згодні із сваволею та поліційною державою.

 

Це не патріотично. В цьому немає довіри та любові до влади. А що ви чекали від бидла?  Тільки симетричної відповіді. Інколи  перемагає не тореадор, а бик. Та сама брутальна худоба, що не хоче вмирати.

http://livasprava.info/content/view/2117/1/

пятница, 4 июня 2010 г.

Поліційна держава чавитиме не тільки квіти


Смерть "маленької людини"

Смерть студента  Ігоря Індило та компанія громадської непокори поліційному свавіллю змінила розклад напередодні святкування 100 днів правління Януковича.  По реакції влади і «політиків» можна твердити, що їх таки добряче «торкнуло». Факти. Видатні майстри вербального жанру Піскун та Піховшек на «Шоу Шустера» то намагаються прив’язати акцію 1 червня   до опозиції, то пропонують не поспішати із висновками. МВС «долучає» до розслідування «правозахисника» та трьох журналістів, що законом не передбачено. Опозиція судомно намагається перетягнути на себе ковдру. Робить це із запізнення та вельми незграбно. Майстри «чорного піару» розвішують в інтернеті тексти-викриття жахливої анти міліційної змови. Нервові люди (може і справжні міліціонери?) на форумі співробітників МВС мріють кинути на демонстрантів «беркутят» .  В реальному житті міліціонери просто потопталися по квітах біля шевченківського райвідділку.  Акція добряче розбурхала болітце вітчизняної політики. І це, як можна зрозуміти, тільки початок. 

 Переляк, можна припустити,  пов’язаний із тим, що влада тримається на двох китах. Звуться вони Довірою та Страхом. Громадяни мають, якщо не обожнювати, то хоча б довіряти владі, але і для невіруючого Фоми знайдеться завжди свій вразумитєль із «тупим предметом». Зрозуміло, що насильство це має бути адекватним. У іншому випадку втрачається довіра. Страх перед владою зникає вже після втрати довіри.  За період від 2005 року влада тільки те і робила, що наривалась на неприємності. Вони стріляли, давили джипами, хуліганили, крали і т.д. Це стосувалося і можновладців і правоохоронців. Всіх кольорів партійно-політичної райдуги. До народу доходило довго. Дійшло, схоже, тільки у 2010, коли владі закортіло встановити режим поліційної держави.

Так, влада стурбована. Але діє тупо. В цьому правляча коаліція мало відрізняється від опонентів у парламенті. І ті, і інші розуміють ситуацію хибно та реагують неадекватно.  Все як завжди.
 


Мотив протесту

Люди, що сьогодні протестують проти поліційної сваволі роблять це із страху та егоїзму. Факт. Вони хочуть жити та користуватися певними правами. Власне, не готовий народ покласти свою волю на алтар української державності. Є «патріоти» які твердять, що завтра вони влаштують національну революцію, люстрацію, санацію чи масову екзекуцію і держава  зміниться. Втім, вони забувають, що держава завжди ворожа 99% населення. Тож знайдуться іще «патріоти», які будуть мріяти провернути таку ж штукенцію і замінити один насильницький ієрархічний хаос на інший такий самий насильницький та ієрархічний хаос держави.  Ще Цезар твердив, що люди весь час прагнуть свободи і це сильно обмежує державцю політичну волю.

 Тобто в даній ситуації ми маємо протест, що базується на біологічному началі. Представники нашого біологічного виду, навіть вигадали такий механізм виживання, як солідарність.   Тобто загроза одному сприймається, як загроза всім. Вбили хлопця, який (що не виключено) не вважав за потрібне бути аж надто сумирним. Молоді люди часто порушують порядок від надміру сил та емоцій. Зрозуміло, що суспільство не вважає це підставою для страти. Тоді доведеться б вбити половину, якщо не більше, молоді. Він не проявив поваги до представника правопорядку. Ті хто займаються будь-якою громадянською активністю теж не дуже поважають порядок. Вони його хочуть змінити. Їх теж можна вбивати?
 
Для підтримання порядку міліція вимушена катувати затриманих. Вони інакше працювати не вміють, нажаль. Збирати докази, діяти у полі права – це вимагає іншої «материнки» та «програмового забезпечення». Тоді вони будуть діяти обережніше. Бездушна машина буде давати менше таких збоїв, як у справі Ігоря Індило. Поліційна ж держава до якої ми йдемо останні кілька місяців припускає логіку найширшого використання насильства. Закатовані іноді вмирають. Більше затриманих та допитаних – більше трупів.

 Тож люди, що відчувають себе потенційною жертвою збираються і висловлюють свою позицію. Роблять це не тільки у Києві, але і в регіонах. Це наочна демонстрація солідарності та непокори. Ми розуміємо, що є люди для яких акції без мордобою, чорних масок чи киданням презервативами із зеленкою то вже «ацтой». Насправді, їхня точка зору є хибною, базується на політичній міфології і є продуктом деградації вітчизняної вищої та середньої освіти. Із дитсадками в Україні є проблеми, але не такі страшні. Малюки ще мають потяг до саморозвитку, який у них відбивають вже у школі. Важливий не адреналін, а колективна дія. Протест перетворюється в опір, якщо ми намагаємося зробити несправедливість неможливою. Приблизно так казала одна вбита у в»язниці німецька журналістка. Її особистий опір закінчився невдало, але думки цінні. 

 А ще один німець у 19 сторіччі казав, що радикалізм полягає в здатності доводити думки до кінця. Так що революційна дія є осмисленою, якщо в країні революція. А роблять її не півтори каліки у чорних масках.

  Брехали, брешуть, будуть брехати

Ще за день до акції з»явився ряд компрометуючих матеріалів у інтернеті. У них відкриті та доступні документи організаторів поєднувалися із бездоказовими припущеннями. Крім самої акції 1 червня сталася подія , яка вже вказує на можливого замовника «чорного піару». Цитата:

«Міністерство внутрішніх справ залучило журналістів та правозахисників до розслідування загибелі студента.

Відповідний наказ міністр Анатолій Могильов підписав у вівторок, повідомляє прес-служба МВС.

До складу робочої групи з розслідування загибелі студента увійшли правозахисник Едуард  Багіров, Володимир Мжельський (5 канал), Анатолій Гавриш (газета "Факты и комментарии") та Тетяна Кругова (сайт "Кримінал.ТВ").»

Багірова вже давно призначили «головним правозахисником» при МВС, що викликало певну критику на його адресу. Приймалися відповідні заяви у середовищі правозахисників у яких ставили під сумнів компетентність цієї людини.  Мжельський людина відома. Але, наскільки ми пам»ятаємо, він у часи роботи репортером не писав про проблеми криміналу чи прав людини. Гавриш ака «Толік с планшетом» є відомим журналістом… що спеціалізується на «жовтусі». Він майстер розважати читача. Вміє писати, але він не аналізує події. Він їх «вміє подати».  Талант його лежить у зовсім іншій площині. Як мінімум, вони не професіонали.

А тепер найцікавіше. Увага!  «Тетяна Кругова (сайт "Кримінал.ТВ")». Це, як можна припустити, телевізійниця, що знайшла «плантацію» конопель і за це мало не сіла. Втім, сам сайт, на якому вона працює, вже має чітку позицію по кампанії проти свавілля. Напередодні 1 червня на "Кримінал.ТВ" з’явилася РЕДАКЦІЙНА стаття «Сколько стоит акция «Вбивць за грати»?» .  Матеріал зроблений не етично і будується на оціночних судженнях анонімного джерела. Позиція "обвинувачених" у тексті матеріалу не подана. Наприклад: «Как нам сообщили надежные источники в правоохранительных органах, все акции против органов власти – хорошо спланированная структурированная работа штабов оппозиции. Стратегия выступлений по дискредитации госструктур  в своей природе не нова. Выбирается информационный повод и далее технология «продвижения» события с привлечением человеческого и информационного ресурса. Разумеется и первое, и второе на платной основе.»

 Журналісти мають уникати посилатися на «анонімів». Це не робота, а халтура. Втім, не тільки у журналістиці. В пропаганді теж варто посилатися на ПЕРЕКОНЛИВЕ джерело. Не маєш доказів? Для цього існує інститут «експертів». Не змогли знайти такого діяча, що погодився би «забруднитися»? Це ваша проблема професіоналізму.

Невідомий автор пише далі,  що «по стране начинается протестная акция, цель которой отставка министра Могилева.» Цікаво, що відставка Могильова артикулюється не організаторами всеукраїнської кампанії, а ВО «Свобода», що діє абсолютно самостійно і чхати хотіла на інших. От позиція одного із лідерів партії, висловлена на персональному блозі. Андрій Іллєнко власною персоною.  Там все дохідливо роз’яснюється.

 Втім, автор «редакційного матеріалу» не заспокоюється. Зі стелі  беруться дані про «проплату» учасникам демонстрації по 100-200 гривень. Також до акції якимсь боком «приліплюють» і БЮТ, і київську владу. Причому ВСЕ бездоказово. 

Тепер можна не сумніватися у висновках «робочої групи» при МВС. Це буде все що завгодно, а не незалежне розслідування. Вона, припустимо, має підтвердити офіційну позицію органів «сам убився» «випадково».  Може бути і інший результат, якщо влада захоче пожертвувати гвинтиками для збереження всього механізму. Нам скажуть тільки те що ми маємо почути.

 Врятувати рядового Могильова та керованість системи

 Дії піарників доводять, що їхньою метою є захистити міліційне начальство від «оргвисновків», не більше. Тому справа переводиться у площину партійної політики. І переконати хочуть не народ, а цілком конкретну «цільову групу».  Тільки висування лобових вимог відставки Могильова може допомогти останньому уникнути президентської люті. Янукович, як і більшість політиків (демократів та авторитаристів) прагне щирої любові співвітчизників. Труп у відділку не робить владу популярнішою. Нинішній склад кабміну був визначений ситуаційно і не є «догмою». Могильов піде, якщо дискредитує владу, але за однієї умови… опозиція не буде вимагати його відставки. Адже у цій ситуації Януковичу доведеться захищати головного міліціонера. І «гарант конституції» буде вимушений так чинити для того щоб не виглядати слабаком, який зважає на немелодійний вереск нацдемів.

 Історія з Табачником вже всім мала довести, що не самий улюблений колегами член біло-блакитної команди може стати мало не святим для політиків-регіоналів.  Для цього треба тільки, щоб тягнибоки та тимошенки  почали вимагати його відставки. Тож коли «Свобода» висунула гасло відставки Могильова… то вона, як мінімум, вчинила помилково. Поки не доведено змови між Могильовим та цією партією ми маємо права припускати лише що вони просто недолугі політичні гравці, які об’єктивно підіграють владі.
 
Навпаки, справжній радикалізм полягає у тому, щоб не вимагати кадрових перестановок, що нічого не здатні змінити. Ми маємо примусити поліцію діяти у іншій логіці. Тоді у нас з’являться нові можливості та відкриються приховані конфлікти. Ми, ліліпути, що мають перемогти Гулівера.  Міліціонер має боятися відповідальності за смерть. Це зробить наше життя безпечнішим. З іншої сторони влада не зможе давати сумнівні накази та розпорядження. Людина у формі боятиметься покарання більше ніж начальства.
 
 Політика і «політика»
 
 Смішні та неписьменні люди вірять, що однією акцією можна змінити порядок речей. Вони ні чим не відрізняються від тих, хто намагається вплинути на систему у день виборів, раз на кілька років, кидаючи бюлетень. Авантюризм та ошуканство крокують парою. Це називають політикою. В сенсі боротьби за владу та ротацію у верхівці.

Насправді, давні греки, що шляхетно поцупили ідею самоуправління у фінікійців доробили її і створили «політику». Це означало, не правила чергування свиней біля годівниці і можливість бути громадянином під час виборів, а потім сподіватися на мудру еліту. Кожен дорослий вільний громадянин міста мав турбуватися про спільні справи. Брати участь у публічних дискусіях. Витрачати свій час на походи в судові органи, щоб особисто переконатися у аргументах сторін. Громадянина мало турбувати все від оборонної політики до стану нужників чи стандартів алкогольної продукції. Тих хто не цікавився звали «ідіотами».    Це є політикою і громадянською позицією, а не колегіальною владою олігархії, як зараз.

  Так, це не для лінивих. Сучасна «політика», що зводиться до перегляду ток-шоу по телевізору не обтяжує громадянина. Прояви політики у «грецькому» сенсі (від древніх до сучасних прикладів) лякають можновладців. Сьогоднішній громадянин має бути байдужим до суспільних справ у проміжках між виборами. Він не член громади. Він «ідіот» і буржуа за поглядами. Не будемо ідіотами? Ви згодні? 

 Ми можемо обрати бунт.  Не підліткову демонстрацію агресії, а плідний бунт, що відсуне загрозу нашому життю, свободі та гідності на безпечну відстань. Поки що…

Тільки системна боротьба може забезпечити нам успіх.  Тоді ми доб»ємося не просто покарання винних (винна, насправді, система), а зможемо зробити так, щоб такі вбивства не повторювалися. Наприклад домогтися, щоб учбові заклади користувалися екстериторіальністю, як у багатьох країнах. І ще встановити багато корисних обмежень для слуг народу. А потім подивимося, що можна зробити, щоб їхня «політика» закінчилася. Раз і назавжди. 

І ще. Це вже до правохоронців. Топтати квіти та демонструвати свою неповагу до покійного дуже необачно. Немилосердних ніхто не жаліє.

http://livasprava.info/content/view/2110/1/

вторник, 1 июня 2010 г.

Киев. Две акции памяти убитого в милицейском участке Игоря Индило

Киев. Две акции памяти убитого в милицейском участке Игоря Индило

 

На утро 1 июня заявки на пикетирование подали независимо друг от друга представители коалиции общественных организаций и ВО «Свобода». Это были две принципиально разные акции. Правозащитники, молодежь из общественных организаций, соученики Игоря  и представители студенческих профсоюзов требовали наказать конкретных убийц студента . Люди предварительно договорились не использовать организационную символику, а только плакаты и листовки, которые касались сути требований. Акция «без флагов» собрала до 200 человек.

 

 Ультраправая партия ВО «Свобода», наоборот, принесла свою символику и проводила политическое мероприятие.  В их акции участвовало около 30 человек, а над головами развевался десяток флагов. Они требовали отставки министра Могилева. Скоро местные выборы и партии важно напомнить о себе. Ничего особенного. Обычный пиар.

 

Милиция предоставила ультраправым удобное место возле входа в участок. Остальных оттеснили на противоположную сторону улицы. Что, впрочем, мало помогло правым. После первых же призывов со стороны активистов «без флагов», часть молодежи покинула пикет фан-клуба Тягнибока.

 

 

Ведший акцию большинства либерал Шабунин озвучил требования демонстрантов. Они сводится к тому, что милиция должна принять на себя ответственность за убийство и показать ощутимый результат ("полетевшие погоны" и "головы") через неделю. Требований по кадровым перестановкам в правительстве, как явно вредящих и втягивающих общественный протест в большую политику, участники акции «без флагов»  не выдвигали. Так же демонстранты пообещали в случае отсутствия результата продолжить кампанию против милицейского беспредела по нарастающей. Так же аналогичные акции должны были пройти в Ровно, Івано-Франковске, Кировограде, Ужгороде, Хмельницком, Донецке, Житомире, Львове, Евпатории, Тернополе, Харкове, Луганске и других.

 

 Представители милиции намеревались запретить возложение венков к стенам Шевченковского управления, но демонстранты смогли все же реализовать свое желание почтить память «случайно» умершего студента.

 

 Похоже, вопреки печальным прогнозам нашего сайта , удалось избежать насилия. Кроме большого количества аполитичных студентов и либеральных активистов, в акции приняли участие многие молодые левые и правые радикалы. Удалось избежать конфликта и на акции. Значительная часть левых игнорировала выкрик «Слава Украине!», а правые предпочитали делать вид, что не видят на плакатах и в кричалках «неполиткоректного» сравнения милиции и фашистов.

 

 Понятно, что отсутствие драки во время митинга не является признаком сотрудничества правых, левых и либералов. По мере развития протестов, со всей очевидностью, позиции различных сил будут поляризоваться. Очень уж по разному смотрят эти люди на государство и оправданное насилие.

 

http://livasprava.info/content/view/2102/1/