четверг, 29 июля 2010 г.

Антиклерикальная фига от польских левых

Вопреки всем сценариям и прогнозам польская левая неожиданно вышла из комы.

Главной сенсацией прошедшей весной и летом за Бугом президентской компании, казалось, будет сам факт второго тура. На старте выборов кандидат от либеральной Гражданской Платформы, Бронислав Коморовский, напомним, имел 53 процента поддержки, что, казалось, гарантировало ему победу уже в первом раунде. Его главный конкурент Ярослав Качинский - брат погибшего под Смоленском Леха Качинского, представитель консервативной партии Права и Справедливость (PiS) мог рассчитывать только на 20-25 процентов избирателей. Однако буквально за два месяца Ярослав сумел сократить разрыв до нескольких пунктов.

Однако самый большой сюрприз на выборах преподнёс не Качинский, а 35-летний Гжегош Наперальский, кандидат от Союза Левых Демократов (SLD). В первом туре Наперальскому отдали голоса 13 процентов голосов, пришедших к урнам избирателей. Такой прыти от левых, сторонники которых в итоге решили судьбу выборов, никто не ожидал.
В последние годы Союз – формальный наследник Польской объединенной Рабочей партии (PZPR), на глазах сдавал былые позиции. Золотые времена потскоммунистов окончились приблизительно в 2005-ым. Тогда на выборах в сейм партия получила 13 процентов - почти в три раза меньше чем на предыдущих выборах. Мизерное поддержка была своего рода наказанием за либеральный курс левого кабинета Лешека Миллера и серию коррупционных скандалов с участием бонз SLD. Союз постепенно, но верно уходил во вторую лигу польской политики.

Закат SLD знаменовал, по мнению политологов, окончание определенного этапа политической истории Польши, формула которой строилась на противостоянии бывших коммунистов и партий из лагеря Солидарности. Алгоритм изменился. Начала формироваться двухпартийная модель, в чем то-то похожая на американскую. За право порулить страной отныне сражались две фракции Солидарности - либеральная РО и консервативная PiS. На политических лилипутов из лагеря левых никто большого внимания не обращал. Бытовало мнение о том, что в ходе естественного вымирания «гвардии мундиров» (так называют в Польше комунистчиеских аппаратчиков и госчиновников) Союз сам даст дуба.

И тут пришел Наперальский. Гжегош Наперальский родился в 1974 -ым в Шчецине в семье кадрового партийного сотрудника. Учился в техникуме. Окончил факультет политологии в местном университете. Работал в бизнесе. В 21 год. протестуя против клерикализации программы образования, написал заявление в партию. На смене столетий окончательно ушел в профессиональную политику. В 2005-ым стал депутатом Сейма и генеральным секретарем Союза. 31-го мая 2008-га году избран председателем. Личная жизнь: женат, имеет две дочки.


Когда Наперальский заявил про намерение въехать в Бельведер (резиденция польских президентов) за него были готовые голосовать только 4 процента. Большинство считало, что, в кампанию Наперальский ввязывается исключительно ради того, чтобы попиарить партию.

Тем не меньше за неделю до голосования он подтянул свой рейтинг до 8 процентов. И наконец буквально за 5-6 дней до похода избирателей к урнам его рейтинг подскочил еще на 5 процентов. Такого финта от молодого политика никто не ждал.

В чем загадка Наперальского и можно ли его успех считать прологом возрождения польской левой?

Близкая к либералам Gazeta Wyborsza объясняет феномен Наперальского так: "На фоне Коморовского и Качинского, который давно задают тон политической жизни, кандидат SLD выглядел более живым. Голосуя за Наперальского, многие избиратели желали показать фигу гегемонам из PO i PiS".

"Наперальский ничего собою не представляет. Он победил благодаря тому, что из-за чистой случайности появился в конкретном времени в конкретном месте и в окружения конкретных конкурентов", - замечает правая Rzeszpospolita.

И либералы, и правые могли сколько угодно нивелировать успех Наперальского, но в итоге и первые и вторые были вынуждены заискивать перед левыми. От их избирателей (2 миллиона голосов) зависел итог второго тура.

Флирт с левыми стал одним из самых комичных эпизодов кампании. Ярослав Качинский публично предложил электорату Союза считать себя левым кандидатом. Это тот самый Качинский, недавно утверждавший, что SLD как партия – приемник PZPR, должна быть запрещена.

Не спали и в штабе Коморовского. Коморовский неожиданно смирился с давней идеей Наперальского собрать Совет безопасности по вопросу ситуации в Афганистане, где в рамках вооружённой миссии НАТО также тянут лямку поляки. В штабе либералов заговорили про то, что левых можно взять партнёрами в правящую коалицию.

В итоге, правда, левые отказались поддержать кого-либо из кандидатов, что тактически, как признают эксперты, было правильно. Наперальскому нужно срочно консолидировать новых сторонников Союза, что возможно лишь при условии сохранения имиджа автономной от либералов и консерваторов третьей политической силы.

Исследования показывают забавные вещи. Новый избиратель SLD – человек 18-35 лет, голосовавший за левых скорее на волне эмоционального протеста против усиления засилья костела и насаждения традиционных ценностей – одно из следствий общенационального траура по жертвам Смоленской катастрофы. Пока Коморовский и Качинский днями напролет молились в кампании ксендзов, левые дистанцировались от истерии и результате неожиданно получили бонусы.

Сегодня польские левые пытаются развивать успех в этом направлении, намереваясь избавиться от имиджа, подобного тому, который имеет КПУ или КПРФ. SLD единственная крупная формация, поддержавшая варшавский гей – прайд, который в католической Польше имеет большое символическое значение для сторонников гражданских свобод. Начался диалог с Зелеными и Партией Женщин – самыми крупными группировками, выступающими за европейскую модель польской левой. Поползли слухи о возможном вхождении т.н. альтернативных левых в избирательный список Союза на выборах 2011-го года в Сейм.

Удастся ли Наперальскому омолодить партию, заложив одновременно под нее новую электоральную базу, покажут назначенные на осень местные выборы, а также упомянутые выше парламентские выборы в 2011-ом.

Как пишут политологи дальнейшее присутствие на политической сцене агрессивной клерикальной партии пошиба PiS, дает левым неплохие шансы. При удачном сценарии SLD в 2011-ом могла бы рассчитывать на 20 процентов голосов, что гарантировало бы им достойное место в коалиционном с либералами правительстве.

Польские антиклерикальные футболки
о Польше:
"ПРОФСПІЛКОВА" РАСИСТСЬКА КАМПАНІЯ ПРОТИ УКРАЇНСЬКИХ РОБІТНИКІВ В ПОЛЬЩІ

«Націонал-соціалізм як він був»: що почитати нацисту під час шкільних канікул

Прочитавши книгу «Боротьба триває. Націонал-соціалізм як він є» (2008) можна зрозуміти причини «еволюції» вітчизняних нацистів. В лапках тому, що торкнулась вона лише форми пропаганди. «Українська націонал-трудова партія», яка прирівнювала боротьбу проти приватновласницьких інстинктів до «українофобії», одягнула ярлик борців «за безкласове майбутнє». Адже володіючи набором догм довоєнних часів вони не могли витримати конкуренції з лівими.

Праця ставить за мету реалізацію «божественного завдання по спасінню Європи» і розвінчання «міфів про націонал-соціалізм». Для цього автори – Євген Герасименко і Максим Зінковський – не полінилися створити нові міфи. Книга рекомендує підіймати лише «табуйовані теми»: єврейська сіоністська змова, міф про Холокост, сутність расової гігієни (с.210). Але сьогодні «на щит» ультраправі піднімають привабливі гасла лівих, уникаючи зайвої конкретизації: проти «капіталізму», «глобалізації» та «імперіалізму». Раніше нацистам вистачало щирості уточнювати, що вони під цим розуміють.
Протоколи арійських мудреців

Результат кількарічної праці двох «ідеологів» оцінили лише в маргінальних колах. В бібліотеці сайту «автономних нацистів» книга знаходиться на першому місці. Вона не втрачає своєї актуальності – саме зараз вирішується питання про переклад книги на рідну мову «українських патріотів»

Можливість будь-якого майбутнього, окрім як націонал-соціалістичного, відкидається з перших сторінок, оскільки інші економічні системи «продемонстрували свою неефективність». При чому аргументація зайва і тому… відсутня. На цьому тлі не виглядає дивною відсутність джерел про успіхи Третього Рейху. Натомість окремі фрази повторюються безліч разів, приміром, «Інтереси суспільства – понад усе» згадується щонайменше 12 (!) разів. Не дарма перші місця у „заповідях політичних солдат” відведено двом імперативам: „вір” та „підкоряйся” (с.215).

В якості єдиного суспільно-політичного орієнтиру виступає лише «німецький народ періоду 1933-1945 років, насильно втягнений у Другу світову війну» (с.18). Схожість назви до «геніального» творіння Адольфа Гітлера не випадкова. Саме з «Майн Кампф» перекочували формули, що обґрунтовують диктатуру в очах обмеженої людини: «тільки окремі вольові особи та/або невеликі групи однодумців, борців в усі часи були й залишаються каталізаторами історичних процесів» (с.10). Надзвичайна увага приділяється моральним якостям таких «вольових осіб», а не реальним механізмам обмеження їхньої волі. В кращих традиціях геббельсівської пропаганди абзаци завершуються знаками оклику, що уподібнює працю до „книги наказів”. Як і їх німецькі попередники, неонацисти визнають принцип фюрерства, обіцяють боротися за «необмежену владу» і дотримуючись нині демократичних законів, клянуться, що «коли самі будуть при владі, то не допустять будь-яку опозицію» (с.20). Неймовірно, але режим «елітарного авторитаризму» (с.175) спиратиметься на «авторитет державного переконання і роз’яснювальну роботу» (с.76). Автори заспокоюють: період партійної диктатури не вічний. Після нього усі владні повноваження концентруються в руках Лідера нації та Вищої ради (с.173).

Як можна здогадатись, конкретика великих змін зводяться до формули «коли ми прийдемо до влади». При цьому намічені тактичні пріоритети, які дозволять вже зараз здобувати симпатії. Серед них «лідирують» «боротьба проти засилля інородців» (с.199), протидія популяризації «негритянської» музики та «збагаченню» мови американським сленгом (с.200). Не страждаючи зайвою скромністю, побиття мігрантів (єдине, чим «прославилась» ультраправі) автори книги іменують «боротьбою за народ». Себе ж просто – «нова Велика Україна».

Свобода – це рабство. Революція – це примирення?

Своїм завданням НС-партія вважає «примирити і включити в себе всі існуючі в народі прошарки, класи і течії» (с.20). Відповідно, під революцією вони визнають «примирення всіх українців в українській державі». Більше того, сама можливість класової солідарності відкидається, як „комуністичний міф”, лише на підставі того, що капіталізм вже всіх розколов на „ініціативні групи, партії, прошарки, класи, профспілки” (с.74).

Далі розкриваються найбільші страхи нацистів: «Класова боротьба – це боротьба, спрямована на самознищення народу, це... катастрофа, яку з таким натхненням чекають марксисти» (с.351). «Соціалізм – це спільна боротьба всіх прошарків суспільного організму», – повторюються догми Гітлера (с.24). «Еліта політичних солдат» змусить вас в один прекрасний день пробачити олігархам усі утиски й образи заради системи, що «дозволить повноцінно розвиватись приватному підприємництву, а отже й організованій народній економіці» (с.30); заради суспільства, де „класова боротьба уступає місце класовій гармонії” (с.74). Нав’язуваний «Третій шлях» органічно поєднує недоліки «дикого» капіталізму та радянського «комунізму»: соціальна нерівність триматиметься на тоталітарних методах. Гасло Великої французької революції («найбільш руйнівної в історії»!) «Свобода, Рівність, Братерство» визнається «брехливим» (с.60). Найкумедніше, що сьогодні один із авторів книги вже пише панегірики тій самій «найруйнівнішій» революції і розглядає якобінців мало не як націонал-революціонерів.

Рух, який проголошує «смертельну боротьбу» капіталізму, не посягає на його основу – право на привласнення засобів виробництва, експлуатацію людини людиною і самовільне розпорядження прибутком. Серед рис капіталізму вони помічають «процентне рабство» і пропонують націоналізацію «більшої частини» великих підприємств: «націоналізації підлягає лише те, що потрібно націоналізувати».

Стверджується, що ліберальна і ліва ідеологія мають між собою безліч спільного: визнання прав людини, захист мігрантів, підтримка руху за жіночі права. Й лише похапцем оговорюється, що вони мають «різні погляди» на соціально-економічну модель. Всюди нацисти помічають «пропаганду гомосексуалістів», але прикладів не наводять (с.111). А як тоді можна кваліфікувати фразу «НС-партія організовується як цілісне чоловіче співтовариство» (с.127)? Чи не є це такою пропагандою? Чи може це концепція секс-автаркії? Мабуть, не випадково обкладинку прикрашає фото «махрового нациста» Міхаеля Кюнена, який закликав толерантно ставитися до геїв-нацистів.Київські неонаці твердять, що при цьому сам Кюнен не був гомосексуалом. Насправді, питання про сексуальну орієнтацію Міхаеля є дискусійним і в ультраправому середовищі.

Остатки белой роскоши

Розмірковуючи про вирішення «одвічного питання» у розділі „Демократія як інструмент сіонізму”, євреям пред’являють обвинувачення: вони розповсюдили на всі народи ідеї рівності, призначені спочатку для білих (с.105). Менше з тим, дискримінація торкнеться не лише євреїв, а й «слов’ян», які не доведуть вірність національним нтересам.

«Расові» розділи більш переобтяжені цифрами, ніж «економічні». Не зважаючи на це, вони мають більше спільного, ніж здається. Адже під расовою боротьбою тут розуміють задоволення апетитів транснаціональних корпорацій: «Біла раса потребує значні запаси сировини, так як ресурсів, наявних на її території – Європа, Америка, Австралія – недостатньо» (с.47). «Націонал-революціонери» ностальгують за добою імперіалізму: «апелювання до «сумління» білої людини призвели до того, що вона практично добровільно й безпорадно здала панівні позиції в Африці та Азії» (с.49). Виявляється, всесвітня економіка залежить від «примітивних» рас Третього світу, які узурпували природні багатства на власній території (с.48). Той факт, що в значній мірі видобуток ресурсів знаходиться в руках європейських та американських ТНК, «правим антиглобалістам» не відомий. «Ми не можемо повернути час назад – колоніальна ера вже далеко позаду. Тим не менше, як і раніше, присутня гостра необхідність в забезпеченні життєвого простору... Арійський світ повинен знову отримати контроль над сировинними ресурсами!» (с.53). «Буде сформований Новий європейський порядок, який поведе боротьбу за виживання білої раси і відновлення її домінуючого положення у світі» (с.55). Тож неонацисти підкреслюють, що своїм ворогом вважають лише російський, американський та ізраїльський імперіалізми.

Однак у расистському екстазі «дослідники» роблять ще кілька сенсаційних відкриттів, які можуть бути порівнянні з відкриттям Америки. Йдеться саме про відкриття Америки, але в якості прабатьківщини аріїв! "Спочатку "мирний" потік азіатів і чорношкірих подався до Америки, Австралії та Європи, далі створив на цих споконвічно арійських землях проблему національної меншини…" (ст.48). Дивно, що при цьому «расовий класифікатор» відносить американських індіанців до монголоїдної раси (ст.37). Що, власне, теж не дуже точно. Сучасні антропологи вживають термін «американоїди».

Превентивний імперіалізм

Далі нацисти конкретизують своє розуміння національно-визвольного руху: „прагнення до завоювання і могутності є природнім життєвим проявом”. „Звільнений народ змушений проводити свою власну експансію, підкоряти прямо або побічно інші народи, попереджуючи загрозу з їхнього боку”. Проголошується, що націонал-соціалізм культивує націю, яка „атакує першою” (с.133). При цьому відбувається рішуче відмежування від „імперіалізму”, позаяк він загрожує „розчиненням народу-завойовника в підкорених народах” (с.134). Отже, потрібно „збагатити” імперіалістичну війну геноцидом мирного населення? Цинічно вказується, що НС-партія виступає за „справжній мир” (с.147), уточнюючи втім, що він має будуватись на „наших, справедливих умовах” (с.154).

Для «переконливості» вони наводять цитату профашистського ідеолога ОУН Дмитра Мирона-Орлика: «На ворожий шовінізм потрібно відповісти запеклістю і винятковістю власного національного шовінізму» (с.259).

Німецький нацизм замість римського права

Копіюючи програму НСДАП «25 пунктів», українські неонацисти взяли й найбільш беззмістовні пункти, серед яких – «заміна римського права і встановлення українського народного права» (с.374). Римському праву, по якому живе весь світ за винятком кривавих фундаменталістських режимів, вони дорікають за те, що воно «не враховує законів природи та інтересів нації». У якості альтернативи вони пропонують звичаєве право, що засновується на традиціях і моралі. Цікаво, що така позиція суперечить висловленій раніше: формальне право – це лише інструмент, сам по собі нейтральний, який може застосовуватись і на благо (с.61). Вимагати від права «традиційно-правового розуміння народу» (с.375) – теж саме, що вимагати його від комп’ютера.

Розкритикувавши систему права загалом, вони дають «альтернативу» лише у кримінальній галузі, пропонуючи наївні «новації». Мабуть нацистам невідомо, що наведені ними кваліфікуючі обставини існували ще в Кримінальному кодексі УРСР 1960 року: тяжкість діяння, обставини вчинення, особа злочинця. Окремі елементи правопорядку ультраправі запозичують з традицій, підтримуваних заокеанськими «масонами»: «джерелом права для суду має стати судовий прецедент» (с.377). При цьому ряд положень буржуазного права прямо перекочували у новий НС-порядок (критерії поділу підприємств за розміром співпадають із нинішнім Господарським кодексом; є посилання на звичаї міжнародного права про статус підданих). Варто провести історичну аналогію: поставивши таку недосяжну мету, А. Гітлер не знищив винайдений «велосипед» приватного права (цивільного і комерційного), зате вніс зміни до кримінального закону, передбачивши відповідальність у т.ч. за міжрасові шлюби та інакодумство. Плюс розширив «надзвичайні» повноваження влади і сконцентрував її в своїх руках. «Реформа юстиції» скінчилась не розпочавшись.

Таких «ляпів» і суперечностей кожна ерудована людина знайде безліч. Однак,ми маємо рекомендувати почитати цю книгу молодим людям, які випадково «клюнули» на псевдоемансипативну обгортку неонацизму. Звісно, якщо вони наділені зачатками критичного мислення, то самі все зрозуміють. Адже свобода починається із сумніву.

http://socmodern.org.ua/?p=691
по теме:
Антифашизм як форма класової боротьби

«Не сади, садимим не будеш», або «Основи поліцейського націоналізму»

Carlsberg Group в Україні або як відсвяткувати річницю ХМЗ

Несправжня війна


«Плоть нічтоже»: український націоналізм і об‘єктивна реальність


Чи стане Україна острівцем «Свободи»

ВО “Свобода”. За чи проти мігрантів?

Боротьба з іміграцією і боротьба з майбутнім

Бандерівці взяли Київ. Без зброї

Тягнибок – "пан три чверті"


"Свобода" від здорового глузду


Украина. Весна для Гитлера -2

ИСТОРИЯ И «МОРАЛЬ» ЭТНИЧЕСКОЙ ЧИСТКИ

Новая концепция учебника по истории Украины: от идеологии к критичности

http://livasprava.info/content/view/2245/1/

понедельник, 26 июля 2010 г.

Забастовка украинских рабочих в Польше

Украинских рабочих в Польше обманула украинская фирма, как утверждают представители Союза Синдикалистов Польши . ССП распространила информацию о том, что 32 украинских строителя в Польше взбунтовались, когда не получили деньги от украинской компании «Аэробуд».
Строительство корпусов университета Państwowej Wyższej Szkoły Zawodowej в польском Лешно (между Познанью и Вроцлавом) выполняла Karmar SA, но эта компания переуступила свою работу украинским подрядчикам.

Согласно договоренности строители, которые были завербованы в Украине, должны были получить за июнь по 2.500 злотых, но кампания по их словам платить отказалась. Оказалось, что отстоять по закону их права практически невозможно. Контрактов не заключали. Их отношения с работодателем базировались на устном соглашении. Теперь рабочие бастуют.

Помощь стачке оказывают польские синдикалисты, для которых поддержка трудовых мигрантов является важной составной их профсоюзной политической философии. Редакция ЛС связалась с их представителем. Они просят украинские профсоюзы, СМИ, левые, либертарные организации предупредить потенциальных жертв обмана «Аэробуда». «Важно, чтоб рабочие знали, что этой фирме доверять не стоит» - заявила Лаура. По мнению польских профсоюзников сейчас в Украине идет вербовка людей для новой бригады строителей в Лешно, которым так же не заплатят.

Мы обратились за разъяснениями в компанию «Аэробуд» । Нашему корреспонденту пообещали предоставить официальный комментарий сегодня вечером. Следите за обновлениями.

http://livasprava.info/content/view/2233/1/

воскресенье, 25 июля 2010 г.

Национальное самосознание

Национальное самосознание – это такое своеобразное объяснение приверженности к своему отечеству. Люди, дескать, живут под тем или иным национальным руководством не по причине принуждения, а также не из политических соображений собственной выгоды, а потому что принадлежат к особой разновидности людей и обладают определенными качествами, присущими этой разновидности. Независимо от индивидуального своеобразия и изменчивости политической воли гражданина существует, оказывается, прирожденный национальный характер, который побуждает не только к единству со своими соотечественниками, но и к подчинению своей – национальной – политической власти.

Итак, «национальное самосознание» – это современная расистская формула неопровержимости национализма; это догма, для которой нет доказательства, зато есть «наглядные примеры». Подобные примеры призваны проиллюстрировать исконную, догосударственную общность, которая якобы делает из определенного количества людей народ – даже тогда и именно тогда, когда они не являются народом одного и того же государства или вообще не имеют государства.

ДАЛЕЕ:

http://livasprava.info/content/view/2228/1/

суббота, 24 июля 2010 г.

«Не сади, садимим не будеш», або «Основи поліцейського націоналізму»

Політики люблять повторювати мудрість: «Не можеш завадити процесові, що стрімко розвивається – стань на його чолі». Скерувати бунтівні маси у потрібному напрямку, зробити їх безпечними за рахунок контролю і штучного викидання найбільш здібних і відчайдушних людей – стратегія давня. Не менш вигідною є стратегія збити на революційних принципах групу молодих людей задля власної розкрутки. Трансполітика охопила революційні групи, зробивши їх не більше як симуляцією та субкультурою.

На початку 20-го століття Бойова організація партії соціалістів-революціонерів під проводом Азефа була однією із найбільш популярних антицарських сил. Окрім риторики, спрямованої на робітників і селян, та романтики, якою захоплювалася інтелігенція, організація чинила акції прямої дії. Це не заважало самому лідерові Б.О. отримувати в поліції пристойну зарплату. З подачі начальника особливого відділу Департаменту поліції Сергія Зубатова розвинули свою діяльність есер-терорист Євно Азеф і піп-бунтар Григорій Гапон. При цьому посадка революціонерів ставилася на конвеєр, а найбільш небезпечних страчували.
Незрозумілою є також роль поліцейських чинів у вбивстві Петра Столипіна завербованим анархістом Дмитром Богровим. Як показують історики, перепустка в театр молодому вбивці була надана керівником Київського охоронного відділу Кулябко.

Про вербовку в середовищі протестних груп у часи СРСР промовчимо – цю тему неодноразово підіймали численні репортажі часи перебудови та недавні.

Мотиви молоді, яка іде у протестні групи та революційні організації найчастіше є такими: юнацьке бажання змінити світ негайно, використовуючи прості та прямі методи. Не останню роль тут відіграють амбіції, потяг до слави та віра у краще суспільство. Погодьтесь, не найгірші характеристики людини, вихованої у середовищі із високим рівнем корупції і вкоріненим цинізмом.


Світогляд революціонерів робить їх вразливими щодо закликів віддатися небезпечному стилеві життя та партійній дисципліні. З цього місця розглянемо детальніше. Партія із дисциплінованими лавами – серйозна військова та організована зброя. За однієї невеликої умови – якщо лідери партії зацікавлені у зміні панівного ладу. На жаль, найчастіше «пани вожді» переслідують суто політичні та економічні інтереси, причому, не партійні, а відверто свої.

Давно відомо, що напівправда є більш переконливою, ніж відверта брехня. Якщо ситуація в країні стає загрозливою – її слід очолити та зробити підконтрольною. У такому форматі революція перетворюється на короткочасний пшик, який триває протягом однієї окремо взятої акції. На ситуацію у світі такий захід не впливає ніяк, але дає постійне оновлення міліцейської бази даних, сводку про потенційно активних громадян, привід для вербовки органами молодих активістів. Для структури, що кидає своїх людей під кийки та фотокамери – це не більше ні менше – інформаційний привід. Отже, статті в ЗМІ, участь лідерів у ток-шоу та вихід на нових спонсорів.

Дійсно, радикальні групи можуть приносити прямий профіт: потрібне будівництво захопити, магазин конкурента облити фарбою, дискредитувати охоронну фірму під час тендеру на охорону будівлі, вигнати із ринку представників «іноземного капіталу», звісно, під гаслами національної та соціальної справедливості. На крайняк – зробити картинку на телебаченні, одягнувшись у «антисистемні» камуфляжі та «кенгурушки», махаючи кулачками та, обов’язково, сховавши обличчя – і від «мусорів», і від мами. На жаль, у цьому випадку радикальні юнаки та юнки показані не як альтернатива чинній владі, але як загроза спокою громадян або просто зграя малолітніх невдах, що від них мають захищати обивателя люди у міліцейських одностроях. Причому, роблять вони це (у 99% випадків) не через співпрацю із «органами», а тому що є «зручними радикалами». Вони так розуміють «антисистемність».

Про революційну доцільність їхніх заходів годі й казати. Про інтуїтивне бажання ерзац-революції самими «лідерами думки» свідчить інтерв’ю «ікони дієвого націоналізму», «молоторукого Шиви тоталітарної спадщини» Миколи Коханівського часопису «Новинар». На запитання про акції зроблені ним, член КУНу відповів: «Організовували відзначення на Майдані річниці Помаранчевої революції – другої і третьої (четвертої суд заборонив), запалювали 30 червня 2007 року на Софійській площі повстанську ватру, а також на Майдані у 2008 році». Особисто автор цієї статті не відчув жодних змін від подібних акцій «архіреволюційної глибини». Наступна радикальна акція після нападів на пам’ятник таки була: удар у обличчя прихильника Дмитра Табачника на початку «антитабачної кампанії». У більшості випадків товариша-бандерівця спокійно садовили на лаву підсудних.

Дивна логіка, якщо у часи Савінкова та, пробі, Бандери велика роль приділялася конспірації та вмінню уникнути затримання, то у сучасників є незбагненне бажання – зробити акцію довжиною кілька секунд, щоб отримати по нирках і поїхати по камерах. За згадкою Анатолія Лупиноса, навіть дисиденти відходили з мітингів, змінюючи верхній одяг, щоб не бути затриманими.

Не менш дивно, що протягом декількох років, а подекуди і десятиліть не змінюються обличчя «загрози Україні та всія Русі». Гасла «Свободу політв’язням!» майже завжди прикрашає або символіка партії «Братство», або ж – «НБП». Щодо «лімоновців», то постійна рубрика «Політвязні» аж рясніє повідомленнями у стилі рекламної кампанії: «У нас нові втрати!!!», «Хочеш відсидіти – тобі до нас!», «Акція: три нацболи на три роки!». Цікаво, що після активного відзначання праворадикалами річниці смерті Максима Чайки (акція із киданням презервативами із зеленкою в офіс АТВ закінчилася арештами), на наліпках присвячених затриманню Віталія Краснощока та Олексія Макарова до «братської» символіки літер «РХ» додалося знамено сайту «автономних націоналістів» «Реактор». Юне покоління праворадикалів крокує второваним "старшими товаришами" шляхом.

Не меншу цікавість викликає і той факт, що провідні діячі певних «товариств з обмеженою відповідальністю щодо своїх членів» не змушені переховуватися від каральних органів країни, як це свого часу робив неугодний команді Коханівського Ленін. Натомість, і Дмитро Корчинський, і Андрій Іллєнко є частими гостями популярних ток –шоу. «Національні революціонери» виглядають доволі ситими, не як оунівці після Берези Картузької. Схоже, «окупаційно-угодовський режим бидлоеліти» дійсно угодовує еліту, яка перетворює революційну молодь на бидло.

Тріада «Провокація-Репресія-Революція!» в Україні працює як «Провокація-Репресія-Профанація». Історія цього явища проілюстрована – від похорону Патріарха Володимира до наших днів .

Громадянське суспільство не може розбудовуватися силовими органами. Усяка «зубатовщина» може привести лише до «кривавої неділі». Усяка «азефівщина» як свідоме вкидання в тюрми молоді протягом років веде до успішного та системного життя. Не тих, хто сидить, а тих, хто саджає. І не варто допомагати органам та сприяти власному ув’язненню. Бо тупо.

Ліва Справа

Політком

По темі:
«Революціонери» - явище вигідне

Антифашизм як форма класової боротьби

«Нет полицейскому государству». Правые и левые

Несправжня війна

«Плоть нічтоже»: український націоналізм і об‘єктивна реальність

Украина. Весна для Гитлера -2

пятница, 16 июля 2010 г.

17 июля. Лекция об энергетической революции 15.00 в институте Новая Демократия Версия в формате PDF Версия для печати Отправить на e-mail
Написал Maestro
16.07.2010

Завтра по адресу Киев, ул. Ванды Василевской ,7, оф.704-б состоится встреча с ветераном альтерглобалистского и социально-экологического движения из Британии Колей Абрамски.

“Энергетический и Климатический кризис не может быть решены покуда низовые движения не станут способными изменить экономический, политический и социальный порядок и построить некапиталистические, эгалитарные и базирующиеся на участии людей в формировании решений общества. Не стоит ожидать, что это сделают правительства.... Мы можем построить наши собственные энергетические системы — для общего блага, а не для частного дохода. У нас есть инструменты и опыт. Это может быть сделано. И это зависит от нас.”

Коля Абрамски


Поскольку всемирная энергетическая система находится на кануне далеко идущих изменений, усиливается всемирная борьба за то, кто будет контролировать сектор и с какой целью.

Мировые экономические институты уже признают эту новую ситуацию. В 2008, Международное Агентство Энергетики в своем докладе Обзор Мировой Энергетики предсказало кризисы нефтедобычи в 2010 году и призвало к «Энергетической Революции».

В январе прошлого года 75 стран создали Международное Агентство Возобновляемой Энергетики, IRENA а сейчас их число участников объединения достигло 143.


Обеим сторонам, и капиталистическим планировщикам, так и анти-капиталистическим движениям становится одинаково ясно, что на повестке дня стоит некая форма “зеленого капистализма». Со всех сторон нам говорят что настало время “спасти планету” для того, чтобы “сохранить экономику", но пока что остается неозвученным тот факт, что процесс перехода к новой энергетической системе является, на самом деле, следующим витком глобальной классовой борьбы за контроль над ключевыми средствами производства и средствами к существованию.

Путь, которым будет развиваться всемирная энергетика в течение последующих лет может оказаться авторитарным. Изменения в энергетическом секторе драматично набирают обороты. Комбинация экологических, политических, экономических и финансовых факторов сходятся в одной точке. Производство и потребление энергии становятся центральным вопросом политической , экономической и финансовой динамики. Это касается энергетики вообще и расширяющегося сектора возобновляемой энергетики в частности.

Однако, движения во всем мире в настоящий момент все еще не готовы для этих конфликтов. Без срочного изменения, конечно, мы будем быстро двигаться по направлению к капиталистически управляемому переходу к новой энергетической системе энергии, со всеми новыми формами угнетения, насилия и эксплуатации, которую такай переход, наверняка вероятно, влечет за собой


Биографические данные Коли Абрамски:

Более 10 лет Коля Абрамски работал с широким кругом социальных и экологических организаций и движений всего мира. Его работа включала образовательную работу, международные мобилизации, публикации и переводы. В течение последних 7 лет, он специализировался на энергетике. В настоящий момент он координирует проект «На пути к Всемирной Энергетической Революции» целью которого является вовлечение людей из широкого спектра организаций в процесс совместных долговременный альянсов для подготовки к анти-капиталистическому переходу к новой энергетической системе. Это коалиция организаций включает в себя представителей Колумбии, Эквадора, Индии, Нидерландов, Нигерии, Южной Африки, и Великобритании.

В 2008-2009, Коля Абрамски учился в Advanced Studies in Science, Technology, and Society, Граце, Австрии, где он получил Премию Манфрэда Хайндлера за Исследование в области Энергетики и Изменения Климата. . В 2008, он получил степень Магистра социологии Государственного Университета Нью-Йорка, Бингемтон. В 2006, он был координатором базирующегося в Дании Всемирного Института Ветряной Энергетики, международной некоммерческой образовательной инициативы в области возобновляемых источников энергии. Будучи британцем, Kolya жил в нескольких Европейских странах, и в США. Он - редактор книги Реструктуризация и Сопротивление: Разные Голоса Борьбы в Западной Европе.Restructuring and Resistance: Diverse Voices of Struggle in Western Europe.


В коалицию входят такие социальные и экологические организации и движения
• Sintraminercol (Trade Union of Workers in the National Mining Company, Minercol) (Colombia)
• Синтраминеркол ( Профсоюз Рабочих Национальной Добывающей Компании Минеркол) Колумбия
• Fuerza de Mujeres Wayuu (Сила Женщин Вайуу) Колумбия
• Accion Ecologica – Oil Watch (Ecuador) Экологическое Действие – Нефтяная Вахта, Эквадор
• Karnataka State Peasants Association (KRRS) (India) Ассоциация Фермеров штата Карнатака (KRRS) Индия
• Oilwatch International Международная Нефтяная Вахта (всемирная сеть с международным секретариатом в Нигерии)
• Environmental Rights Action Действия Экологического Права, Нефтяная Вахта Нигерия
• Centre for Civil Society Environmental Justice Project, Центр проектов экологической справедливости гражданского общества, Университет КваЗулу-Натал, Дурбан, Южная Африка. Centre for Civil Society Environmental Justice Project, University of
KwaZulu-Natal, Durban (South Africa)
• Национальный Союз Рабочих Металлургии Южной Африки, National Union of Metal Workers of South Africa (NUMSA) (South Africa)
• Platform (UK)
:

http://livasprava.info/content/view/2218/74/

среда, 14 июля 2010 г.

Стабильная нестабильность

В социально-экономической жизни планеты одно за другим происходит ряд чрезвычайных событий: теракты в московском метро, гибель польской делегации, народный бунт в Кыргызстане, извержение вулкана в Исландии, экологическая катастрофа в Мексиканском заливе.

Драматические события происходят и на финансовых рынках. В конце прошлого года казалось, что ситуация нормализовалась. Ничего не предвещало катастрофических последствий. Однако, опять возникли проблемы с доверием к инвестиционным банками мира (скандал с банком Goldman Sachs). Но что самое главное - проблемы в Еврозоне. Все это привело к падению мировых индексов, - пульсу глобального хозяйства.

Вместе с тем это следствия, - отнюдь не причины.


Шоу продолжается!

Ящик Пандоры европейских финансов уже открыт. События в Греции свидетельствуют о втором этапе развития глобального экономического кризиса. Под удар попадают все мировые рынки капитала. «Есть риск того, что европейский кризис превратится в нечто большее» - так обрисовал проблему чиновник ФРС США Даниэль Тарулло.

Как оказалось, Греция лишь первое звено в цепи стран, балансирующих на грани краха. Вслед за Грецией зашаталась Испания. Государственный Банк Испании получает контроль над региональным сберегательным банком CajaSur, убытки которого превышают 600 млн евро. По различным оценкам, на очистку его балансов может потребоваться от 500 млн до 2 млрд евро.

Тучи сгущаются и над более крупными игроками. По данным Wall Street Journal, второй по величине банк Испании Banco Bilbao Vizcaya Argentaria испытывает сложности с рефинансированием краткосрочных займов общей стоимостью $1 млрд. Судя по всему, это только начало, на что довольно прозрачно намекнула министр финансов Испании Элена Сальдаго. Комментируя ситуацию, она отметила неизбежность таких сделок в ближайшем будущем. В результате число испанских банков может уменьшиться вдвое.

В этом месяце страны Евросоюза договорились о резком сокращении госрасходов: в общей сложности должно быть урезано 300 млрд евро. Главным идеологом финансовой дисциплины выступила Германия, принявшая план сокращения бюджетных трат на 80 млрд евро.

Не поможет

Нужно оговориться, что второй этап кризиса это в первую очередь европейская головная боль. Проблемы других стран, вызванные европейским кризисом, все-таки несопоставимы с проблемами внутри самой Европы.Однако оптимисты склоняются к мысли, что слабый евро может благоприятно сказаться на восстановлении производства в еврозоне.

Считается, что за счет понижения курса евро может вырасти европейский экспорт. Особенно в США. Но здесь не все так однозначно. С одной стороны, действительно, европейский экспорт – в Штаты, в Китай, в Россию – может вырасти за счет того, что он становится более дешевым. Но, с другой стороны, большая часть экспорта стран еврозоны (примерно две трети) приходится на саму же Европу: одни европейские страны экспортируют свои товары в другие европейские страны.

А в этих других странах вводится жесткая экономия. Они бы и рады, может быть, купить больше товаров у соседей, но денег-то нет. Так что в целом рост европейского экспорта, а, следовательно, и внутреннего производства, под большим вопросом.

Более того, ослабление евро окажет негативное влияние и на не входящие в еврозону страны. На начало 2010 года примерно 27% всех золотовалютных резервов мира были номинированы именно в евро. Соответственно, теперь страны будут переводить часть этих резервов в другие устойчивые валюты. В первую очередь это доллары, фунты стерлингов, йены и китайский юань. И это уже происходит.

США

Устоявшая с большим трудом во время первого витка кризиса американская финансовая система может быть втянута в новые неприятности. Европейская и американская банковские системы очень взаимосвязаны. Проблемы европейских банков могут сказаться на американской экономике через ухудшение качества активов и снижение собственного капитала банков США.

В поле зрения контролирующих органов США попали крупнейшие финансовые корпорации, заподозренные в создании и работе с «токсичными» активами (без обеспечения). Претензии имеются к пяти американским и четырем европейским кредитным организациям. Федеральные прокуроры, а также представители биржевых регуляторов начали предварительное выяснение роли банков J.P.Morgan Chase, Citigroup, Deutsche Bank и UBS в сделках по секьюритизации ипотечных кредитов и продаже производных бумаг инвесторам.

Если в Европе меры по предотвращению долгового кризиса могут оказаться результативными в ближайшем будущем, то в США же проблемы государственного долга еще даже не всплыли на поверхность. Велика вероятность того, что во втором полугодии инвесторы вспомнят о США, бюджетные и долговые проблемы которых столь же остры. Напомним, что в этом финансовом году в бюджете США заложен дефицит 10,6%. Это почти в 2 раза меньше чем прогнозируемый дефицит в Греции в этом году

Уже очевидно, что восстановление экономики США замедлится, как по внешним, так и по внутренним причинам. Основные торговые партнеры в Европе и Японии испытывают слабый спрос. Более того, в этих странах пока безуспешно пытаются справиться с дефляционными тенденциями. В условиях строгой государственной экономии, сокращения расходов на корпоративном уровне, а также в потребительском секторе американские компании неизбежно столкнутся с отсутствием спроса на свою продукцию.

Глобальный вызов

Проблемы государственного долга и бюджетного дефицита касаются не только еврозоны. Эту проблему не в состоянии решить правительства стран всего мира. В конце июня главы правительств стран «Большой двадцатки» (G20) посвятили этому саммит. Решение вопроса обсуждалось в традиционной плоскости, - сильные мира сего пришли к соглашению сократить бюджетный дефицит своих государств вдвое к 2013 году.

Безусловно, такое решение принималось с боями в сложной обстановке. Многие страны (в основном это страны «третьего мира») настаивали на государственной поддержке спроса в своих экономиках. Нужно отметить, что ранее экономики этих государств (в первую очередь, такие как Китай, Бразилия, Аргентина) подпитывались за счет спроса в развитых странах (Европа и США). Но вторая волна кризиса накрыла экономики «первого мира». Новым индустриальным странам придется полагаться на внутренний спрос.

Острой темой саммита в Торонто было и «построение более стабильной и социально справедливой модели глобальной экономики». В первую очередь это планировалось за счет установления нового глобального экономического порядка, в частности, путем введения некоего всеобщего налога на финансовые спекуляции. Однако в этом вопросе прогресса не оказалось.

Вместе с тем, депрессия в глобальном хозяйстве продолжается. Глава МВФ Доминик Стросс-Кан подтвердил, что 2011 год окажется менее результативным, чем текущий. «В следующем году темпы роста будут ниже, однако они будут далеки от показателей рецессии», – сообщил глава МВФ. Отметим, что на прошлой неделе МВФ скорректировал прогноз по показателю глобального ВВП. В 2010 году прогноз скорректирован в сторону увеличения до 4,6% вместо спрогнозированного в апреле 4,2%. Прогноз роста ВВП в 2011 году находится на уровне 4,3%.

Не столь отдаленные перспективы

Мировые правительства «залили» первую волну деньгами. И потраченные на меры по спасению финансового рынка деньги пошли на надувание новых пузырей. Спекулятивно перегретую экономику может разрушить любое негативное событие. Инвесторы очень пугливые по своей сути, но с началом подобных сложностей они становятся пугливыми втройне. Даже тот, кто не был спекулянтом, становится им по факту.

Сейчас видно, что в предыдущие рецепты не работают. ЕС уже объявил, не планирует оказания финансовой помощи Испании. По мнению евробюрократов, Греция является уникальным и частным случаем для ЕС. Однако саммит в Торонто показал, что у «мировых кормчих» по-прежнему нет ответа на новые вызовы времени. Они даже не могут обложить минимальным налогом спекулятивные финансы (не все!).

Экономика скучная наука? Не верьте этому, - это весело! Вероятность второй волны кризиса очень высока. Если она случится, то нас совершенно точно не обойдет. Специфика нынешней ситуации в том, что вероятный виток не будет проявляться резким падением производства, чем характерны «стандартные» экономические кризисы. Зато «затягивание поясов», слабый потребительский спрос и, как следствие, депрессия в производстве продолжатся.

Обычно капиталистическая система из подобных ситуаций выходила путем развязывания глобальных войн…

http://politcom.org.ua/?p=1526

По теме:

Природа отечественной бедности

Гудит как улей

"Глобальному капитализму остается, в лучшем случае, еще лет 20"

«Долгая Депрессия»: Интервью с Карлом-Хайнцем Ротом о мировом кризисе

Работай или сдохни

Европа – больной человек планеты

http://livasprava.info/content/view/2212/1/

вторник, 13 июля 2010 г.

14 липня - НІ ПОЛІЦЕЙСЬКІЙ ДЕРЖАВІ! Акція під головним управлінням МВС

14 липня 19-00 під стінами МВС України (вул. Богомольця, 10) відбудеться акція проти міліцейського свавілля, скориставшись театральним гримом активісти спробують показати людей яких катувала і продовжує катувати українська міліція.

Акція відбудеться в рамках кампанії “Ні поліцейській державі” каталізатором для якої стало вбивство у Шевченківському відділку міліції 19-тирічного студента Ігоря Індила. Сьогодні, міліція продовжує цинічно заперечувати факти вбивств і катувань у відділках Міліції. Вони відверто брешуть нам в очі і сподіваються на те, що суспільство “забуде” і змовчить. але ми не повинні цього робити. Вчора це був Ігор Індило , а завтра це може бути кожен з нас.

Акція, традиційно, проходитиме без використання символіки партій чи організацій.

Кінцевою метою цієї кампанії є підвищення самоорганізації та зміцнення громадянського опору незаконним діям української міліції, створення мережі взаємоподомоги для жертв, а також проведення сутнісних реформ, які унеможливлять порушення прав людини.

Попередні масові акції «Проти поліцейської держави» пройшли 1 червня , 10 червня та 28 червня цього року।

http://livasprava.info/content/view/2205/74/