четверг, 18 марта 2010 г.

"АнтиТабачник". Блазні та їхній дешевий балаган

"АнтиТабачник". Блазні та їхній дешевий балаган

 

«Який йшов, такого й здибав». Українська народна мудрість.

Жодна людина «з часів царя Кучми» не зазнавала такого масованого цькування, як Дмитро Табачник. Львівська націонал-демократична громадськість 17 березня спромоглася на п’ятитисячну демонстрацію. Найбільше образила галичан жахлива ксенофобська позиція нового міністра, який написав свого часу кілька образливих для галичан статей. Перед стурбованими проблемами освіти та толерантності львів’янами виступив Герой України Юрій Шухевич. Він зажадав заведення кримінальної справи на Табачника.  Певно, на підставі цитат із тексту, де Табачник розбирає пакт Молотова-Ріббентропа. Складається враження, що панові Шухевичу переповіли зміст окремих цитат, бо підстави заводити там справу навіть для нацдема не багато.  

Шухевич дуже часто хоче побачити ворогів за гратами. Попередніми політиками, що заслужили такої честі, були Тимошенко і Кравчук - два місяці тому наш незламний трибун хотів посадити їх. Ну, ще розсилав листи тиражем у десятки тисяч примірників із закликом не голосувати за жодного з кандидатів. Гроші, звісно, йому дали задавлені режимом Тимошенко дрібні підприємці. Можна припустити, що «Галицький вибір» підтримувало досить багато таких «розчавлених». Чи трохи "недочавлених" мільйонерів? Бо витрати були значними.  БЮТівці навіть казали, що публікація звернень за підписом Юрія Шухевича сплачувалась штабом Януковича. Виходить що Герой України працював на біло-блакитних? Ні, ні і ще раз НІ!!!  Всі знають, що патріоти є абсолютно нездатними на такий вчинок. Нацдем, навіть, якщо бере бабло у «донецьких», то лише на корисну справу. А чому корисно боротися проти Тимошенко, ви дізнаєтеся із наступного абзацу.


 

Можемо припустити, що львів’ян обурили відверто ксенофобські пасажі статей Табачника про «вчорашніх лакеїв». Упереджене ставлення до людей за ознакою релігії, раси, походження є неприпустимим. Наприклад: «україномовних українців має очолити єврейка (онука Абрама Капітельмана) Юлія Тимошенко, а російськомовних українців очолить білорус Віктор Янукович і вони спільно, дружно двома колонами поведуть нас в обійми режиму «Путіна – Медведєва». Для політиків української національності на політичній карті України місця не залишили.» Це вже вислови захисника «толерантності» пана Шухевича та ще шістьох підписантів із того ж «Галицького вибору». Щось демонстрацій проти Шухевича, наприклад, із вимогою позбавити його звання Героя та інших посад, не було. Дивно, адже висловлена думка є ксенофобською, а реагувати так масово варто було б на будь-яку образу гідності людини. Це дійсно в дусі «європейських цінностей». Сучасних, а не тих що домінували в тій самій Європі напередодні другої світової війни. 

Подвійні стандарти

Юні патріоти вже виробляють стікери і банерочки для «затишних бложиків».  Поважні політикани пишуть постанови про відставку.  Всі при справі, всі борються із фальсифікатором історії та міфотворцем Табачником. Викривлювати минуле – дуже погано, плутати чорне з білим – мерзенно, брехати – огидно. 

А тепер подивимось, яких дій, з вище перерахованих, не вчиняв наш праворадикальний та праволіберальний істеблішмент. Президент Ющенко видав указ, яким встановив дату створення УПА, що є помилковою. УПА під проводом бандерівської фракції ОУН постає весною 1943 року, а не у жовтні 1942, як написано у тій цидульці. Так, підрозділи націоналістів діяли на Волині і раніше, але то були «мельниківці» та «петлюрівці». А останні почали свою війну із німцями ще у 1941 році. У той час бандерівці ішли у поліцаї. До переламної Сталінградської битви прихильники ОУН(р) не були помічені у активній антифашистській боротьбі, а програмові настанови партії до 1943 року мали пункти, що стосувалися «вирішення єврейського питання». Прив’язка ОУН до УПА є просто звичайнісіньким інтелектуальним шахрайством, що має виправдати попередній колабораціонізм партії. Бандера, який УПА не керував, отримав Героя із тих самих «ідеологічних» міркувань. 

 Історик пан Кульчицький у своїх творах фактично доводив відсутність геноциду, але у публічних заявах обстоював зовсім іншу думку. За що його варто гнати з роботи - за зібраний фактаж чи за висновки, що йому суперечать? Архівіст В’ятрович, який трошки попрацював у СБУ, "знайшов" якісь сумнівні документи.  Може його варто було б теж засудити? Бо міфи про окремішність східного і західного етносу є настільки ж шкідливими, як і виправдання людиноненависницьких ідеологій. Он і Європа незадоволена героїзацією бандерівців. Румунія вже вимушена була відмовитися від аналогічних нахабних вихваток. Насправді, діяльність подібних «істориків» просто шкодить українській зовнішній політиці. Може вони не патріоти?

Певно когось турбує, що пан Табачник діяв некоректно, як журналіст, коли написав свою статтю до «Известий»? Дивно, що ніхто не обурився коли матеріал відомого націонал-ліберала Вахтанга Кіпіані морально виправдовував вбивство комуністичного письменника Ярослава Галана. До речі, покійний провідник бандерівського підпілля Василь Кук уважав, що це була провокація чекістів, як і замах на Максима Рильського. Так от - за сприянням нинішнього персоналу «органів» Кіпіані зробив сюжет, який морально виправдовував бойовиків. Основний зміст його репортажу зводиться до обстоювання однієї тези. ОУНівці розтрощили голову памфлетиста із «релігійних міркувань», бо Галан ображав Папу Римського. Цій версії присвячена левова частка сюжету, втім крім цитат із радянської пропаганди та творів самого Галана… вона нічим не обґрунтовується.  

Було б цікаво побачити як він зняв би сюжет про терористів-ісламістів і виправдав їхні дії образою релігійних почуттів. Думаю, що телебачення Ірану чи якоїсь іншої клерикальної диктатури замовило б йому цілий цикл, наприклад про «Хезболлу», «Талібан» та «Аль-Каїду». Тут потрібно окремо оговорити питання із замовником. Вбитого дві третини сюжету звинувачують у мерзенності та богохульстві, а про десятки вбитих та покалічених жертв (Галану не одному розтрощили голову) «патріотів» згадується одним рядком. Переживає Вахтанг і з приводу Табачника. Не закликає до національної революції, як націонал-соціалісти та бандерівці, проте йому важко на серці, що людина таких сумнівних якостей стала міністром. 

А от і голос президента КМА Сергія Квіта: у 2010 році він ображений тим, що «на думку Табачника, Закон України Про Голодомор 1932-1933 роках в Україні ставить нашу державу в один ряд з найогиднішими тоталітарними диктатурами.»  Хоча що можна чекати ще від сучасної української держави, яка має «пародійно-ідіотичний характер»? Так характеризував Україну Сергій Квіт, у газеті «Бандерівець» №2 за 1998рік. Чого ж він образився на «тоталітарність»? Табачник значно м’якший в оцінках від самого Квіта.  

 Читаємо звернення Квіта далі. «Чутливість до браку толерантності відрізняє весь повоєнний світ, особливо Європу. Тому такий міністр не може сідати за стіл переговорів з міністрами цивілізованих держав, не може відповідати за науку і освіту нашої країни.» Так одразу і не повіриш, що 12 років тому він «пародійно-ідіотичний характер» української державності пояснював у зовсім інших термінах: «Звичайно це пояснюють кількома головними причинами, серед яких згадують безкровність проголошення незалежності 1991 року; пов’язання з державною самостійністю власних інтересів чисельного окупаційного та колябораційного загалу; деформації у структурі української культури, що сталася за довгий час бездержавності; ідеологічний пресинг Заходу; неоколоніальну та колоніальну агресію Росії.» Особливо у цьому реченні «доставляє» скарга на «ідеологічний пресинг Заходу», це і про «толерантність» також, певно. Звісно, «безкровність» проголошення незалежності не може подобатися справжньому «патріоту». Батьківщина вимагає трупів своїх дітей. Ми можемо припустити, що за цей час погляди Квіта змінилися і він став трохи меншим «патріотом». Такій людині, якою він був раніше, моторошно довіряти виховання студентів. Це було давно пан ректор мав змінитися. Статті Табачника теж не сьогодні написано. 

Можна сказати, що вони не міністри. Але ж нацдеми не засуджують за це «своїх». А «шалості» Табачника за рівнем неадекватності не виходять за рамки націонал-демократичного «дискурсу». Може, насправді, моральної прірви між Табачником і його опонентами немає? Бути лицеміром, що обстоює конструкт української окремішності від росіян так само смішно, як вигадувати україно-російську ідентичність. І те, і інше - конструювання нації. Ця робота не вимагає чесності та порядності. Патріотизм – не останній, а перший прилисток негідника. Амброз Бірс був правий.

Чому саме він?

Насправді Табачник - плоть від плоті того інтелігентського прошарку, який із ним бореться, і відмінність спонсорів та культурних маркерів не робить їх антиподами. Та сама ідеологічно-гуманітарна обслуга правлячого класу. Це конкуренція, ринок із втручанням держави. Гуманітарний «націотворець» бореться не стільки за тиражі, рейтинги переглядів чи прихильність громадян. Це важливо, але головним чином боротьба ведеться за владу та контроль за таким могутнім механізмом, який відтворює ідентичність, як освіта, середня та вища. Національний міф не може бути правдивим, бо він міф. Звичайнісінька напівбрехня-напівправда чи факт, що його певним чином (некоректно) інтерпретовано.

Всі нації побудовані із піску. Якщо не докладати постійних зусиль і не підтримувати їх у робочому стані, то стіни посипляться. Насправді наповнити національний міф можна будь-яким змістом: і нинішнім «нацдемівським», і «табачниківським», і «радянсько-більшовицьким». Різні штами національної ідентичності можуть слугувати цій меті, причому в рамках однієї і тієї самої держави. Проблема Табачника і нацдемів у тому, що у нього у «загальних рисах» є план такого міфу. Він ксенофобський, як і в опонентів. Він формує образи ворога та друга і може бути сприйнятий людьми. «Україно-російська» ідентичність має певне обґрунтування. Вона, насправді, не приведе до злиття із російською нацією. Табачнику і ко. самим захочеться погратися у Грушевського та перелопатити націю під себе. Він небезпечний саме тому що розумний. Для націонал-демократичного інтелігента новий міністр має видаватися смертельно небезпечним, оскільки він потенційно здатен відсунути їх від годівниці і привести когось іншого на їхні факультети, кафедри й майстерні. І кожен другий може стати дезертиром. Бо знає, що побрехеньки Табачника важать не більше за традиційно-націоналістичні.

Регіоналка Ганна Стеців-Герман також закликала Табачника до відставки. Його позиція заважає своїм надмірним радикалізмом частині біло-блакитних бізнесменів, які хотіли б миру та злагоди. Саме вони і називають Табачника «дешевим блазнем». Втім, якщо це не гра, а позиція, то вона є просто не дуже обґрунтованою. Товсті коти не розуміють, що Табачник потрібен на цьому місці як регіоналам, так і їхнім опонентам. Ним можна пожертвувати, але влаштований нацдемами галас прислужиться уряду. Борг, бюджетний дефіцит, зростання цін на комунальні послуги. Битва інтелігенції за годівницю буде чудово відволікати національно-збуджених громадян від реальних проблем. Ми вже проходили це у 90-х. Економіка падала. Цупили все що погано лежить, а циркові трупи КПУ та РУХа влаштували блазенські бої.  

 Насправді, для капіталістів-колесникових вся інтелігенція сприймається як блазні. Дешеві блазні на утриманні. І в цьому вони не сильно помиляються. Українська інтелігенція має схильність до цирку, але не має достатньої кваліфікації. Клоуни-професіонали є артистами. Вони розуміють для чого і коли треба бути смішним. Наша інтелігенція має взяти у них урок і перестати дуркувати за межами арени. Бо в житті клоуни не блазнюють.  

http://livasprava.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1810&Itemid=1

Комментариев нет:

Отправить комментарий