среда, 3 марта 2010 г.

Історія війни у бізнес-планах: приватні армії в «гарячих точках»

Унікальне право на бренд "Демократія ТМ" досі мають ті країни, які підкріпляють свої слова зброєю та армійськими структурами. Те, що 20 років тому називалося «актом імперіалізму» нині має назву «гуманітарного втручання», - і вівці надгризені, і вовки цілі. Нещодавно відбувся скандал навколо того, що співробітники американської міжнародної структури BlackWater, перейменованої свого часу на Xe Services, поводилися „не дуже чемно” із місцевим населенням у Іраку. Спробуємо розглянути феномен військового бізнесу в країнах розвинутої демократії.  

Держава як суб‘єкт міжнародного права має велику кількість обов‘язків щодо мирного населення території, на якій вона веде бойові дії. Мирні жителі, в умовах тенденцій до партизанської війни, стають ціллю. Солдат не може знати, хто прийшов попросити «бабл гам»: майбутній терорист чи просто мирний хлопчик. Нерви часто здають. До того ж, мирне населення стає фактором з яким треба рахуватися: інколи воно вимагає навіть дотримання особистих прав. Вони теж вважають себе цивілізованими людьми на своїй землі, а не тубільцями-дикунами, яких дозволено відстрілювати... Міжнародна спільнота теж схильна до гуманістичних „забобонів”. Платники податків вважають, що не мають оплачувати вбивство невинних. Це породжує проблеми. Тому питання появи у зоні конфлікту недержавних сил – було навіть не питанням часу, але питанням незаповненої ринкової ніші, де ховалися непогані прибутки.
 
Ще до розгортання фінансової кризи набуло поширення застосування аутсорсингу – підряду на виконання послуги. Там, де регулярні військові частини зв‘язані міжнародними зобов‘язаннями, постає необхідність у «диких лебедях», «найманцях», або, як це нині звучить, ‘private military company.’ Чи варто засуджувати окремо саме такий вид бізнесу? Нагадаємо, що корпорації із більш мирним видом економічної діяльності, також не особливо налаштовані на мирне врегулювання конфліктів. Окрім нафти та пов‘язаної з її транспортуванням, видобутком і сервісом персоналу, існують ще тендери на розбудову зруйнованих територій, продажі їжі та одягу, тощо. У цій статті ми зупинимося саме на діяльності військового бізнесу як аспекті розвитку економіки західних країн. 

Найвідомішою з приватних військових компаній є BlackWater , заснована у 1997 році ветераном морської піхоти. Нещодавно закінчилися слухання з приводу відкриття співробітниками компанії вогню по мирних мешканцях Іраку в 2007 році, після чого фірму було перейменовано на Xe Services, а містер Ерік Принс, засновник, пішов із компанії. Втім, за деякою інформацією, цей чоловік уже встиг «засвітитися» як один зі спонсорів Республіканської партії.

У своєму складу «корпорація універсальних солдатів» має велику кількість юридичних осіб, на яких зареєстровано військові бази, літаки, судна тощо. «Материнська» організація має статус відповідний до нашого «товариства з обмеженою відповідальністю». Окрім участі у військових конфліктах, прибутковою статтею доходів компанії є супровід вантажів, проведення навчань на платній основі тощо. 

Фінансовий успіх компанії збільшився із початком іракської компанії. Працівники BlackWater були найняті для охорони тимчасової адміністрації Пола Бремера та патрулювання у гарячій точці. У цей час стрімко зростають ціни контрактів. Як показують інтернет-джерела, ще у 2001 році прибутки фірми ледве наближалися до мільйона доларів, а з 2004 року перейшли за один мільярд.

Цікавим є і юридичний статус «приватних армій». Одним із перших наказів адміністрації Бремера у 2004 році, вояки охоронних структур були виведені з-під юрисдикції процесуальних положень іракського права (пункт 3 Секції 4 Наказу №17) та визначені не як суб‘єкт права Іраку (пункт 2 Секції 4 Наказу №17). Дослідники вважають, що «приватні охоронці» мають статус дипломатів, навіть, зі своїми перевагами. До того ж, якщо дипломат повинен знати та шанувати протокол, то «охоронцям» необхідно лише шанувати закон Іраку. Навіть поправки до Наказу в 2007 році, зроблені під тиском правозахисників, які змусили працівників охоронних структур отримувати візу та реєструвати зброю та транспортні засоби, не передбачили підпорядкування законам Іраку.  

Цікаво, що у 2008 році було підписано Документ Монтро (за назвою міста в Швейцарії), яким було визначено регулювання приватних компаній у військових зонах. Цікаво, що серед сімнадцяти держав, які підписали цей документ, є і Україна. Компанію їй склали: Афганістан, Ангола, Австралія, Австрія, Канада, Китай, Франція, Німеччина, Ірак, Польща, С‘єра-Леоне, Південна Африка, Швеція, Швейцарія, Великобританія та США. 

Компанія Xe Services є гарним прикладом, проте вона не є однією у своїй галузі. Як і все у ринковій економіці, військова галузь також має свою кон‘юнктуру. Скажімо, після скандалу з розстрілом працівниками BlackWater мирних іракців (що вважається головною причиною ребрендингу структури), контракт на участь у діях в Іраку отримала компанія, заснована у 2003 році ветеранами воєн у Африці. Скажімо, у Іраку з боку Великобританії працює Aegis Defence Services. Також свої приватні комерційні структури військового напрямку мають: Норвегія (Omega Group), Південна Африка (Executive Outcomes), Ірландія (Integrated Risk management), Австралія (Unity Resources Group). Таким компаніям не бракує замовлень навіть у мирний час. Їх послуги потрібні крупним корпораціям, скажімо, Integrated Risk management забезпечує охорону газопроводу у Корибі (північний захід Ірландії ) та використовувалася для подавлення протестів проти будівництва газопроводу. 

 Поява приватних військових компаній допомогла вирішити дилему між відповідальністю за найманство та обмеженими міжнародними договорами регулярними військовими частинами. Якщо раніше моря борознив відомий Френсіс Дрейк, нині – захищені контрактами з держдепартаментом США кондотьєри Xe Services. Як кажуть, нічого особистого – лише бізнес.

http://politcom.org.ua/

http://livasprava.info/

Комментариев нет:

Отправить комментарий